Ми все ще тут. І це має значення.
Кінець червня — це не звіт. Це нагадування: що у темі допомоги важливо не лише робити гучні кроки, а й тихо тримати ритм.
Вродовж цього місяця ми не завжди мали чим поділитися. Це не означає, що ми зникли. Навпаки — коли навколо затихає інформаційний шум, народжується простір для справжньої підтримки.
Фонд Panteon X продовжував роботу, як і завжди:
підтримував родини ветеранів і переселенців;
допомагав тим, хто переживає втрату;
був поруч із дітьми, котрі ростуть у час війни;
створював тишу, в якій можна видихнути.
Нас не завжди видно. Але ми є.
Бути — це не лише дія. Це — обіцянка: що підтримка не зникне, коли мине хайп; що доброта не залежить від лайків; що турбота — це не кампанія, а стратегія.
Ми все ще тут. І будемо.
Цей допис — не про досягнення, а про присутність.
Деколи найбільший внесок — просто не зникати. Продовжувати. Тримати.
Якщо ви читаєте це, просимо й надалі допомагати нам залишатися поруч.
Ваш донат — це ще один день роботи психолога. Це продуктовий набір для родини. Це опора.
👉 Підтримати роботу фонду можна тут.
Ми все ще тут. І це має значення.
Читати інші статі фонду
Емоційне вигорання у волонтерів: коли допомога перетворюється на самознищення
Волонтерство стало символом стійкості в Україні. Але за цим образом часто стоїть тиша. Втома. Виснаження. І — мовчазне вигорання.
“Синдром вцілілого”: тиша, яка не лікує
Про тих, хто вижив — але не відчуває, що має на це право
Державність як щоденний вибір
15 липня в Україні відзначають День Державності. Для когось це — про символи, інституції, Конституцію. Але для багатьох із нас це давно стало про інше.